Хроніка Чорнобильських подій 1986 року.

Попіл чорнобильської трагедії стукатиме в наші серця, доки житимемо.

Аварія на Чорнобильській АЕС мала безпрецедентні соціальні наслідки в історії сучасного індустріального суспільства. У результаті аварії (двох вибухів) біля 50 тонн ядерного пального випарувалось і було викинуто в атмосферу у вигляді дрібнодисперсних частин радіоактивних ізотопів. Ще близько 70 тонн пального було викинуто із периферійних ділянок активної зони на дах четвертого енергоблоку, а також на територію біля самої станції. Активність викинутого палива досягла 15-20 тис Р/год. Біля пошкодженого енергоблоку АЕС створилось потужне радіоактивне поле, практично ідентичне активності викинутого пального. Дрібнодисперсні, неосідаючі аерозолі переносилися на великі відстані (від 1 000 км і більше). Радіоактивні дощові випадання мали місце в Австрії, ФРН, Італії, Норвегії, Швеції, Польщі, Румунії, Фінляндії…

Радіоактивне забруднення значної частини території України виявилось одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС. Оскільки викид радіонуклідів із активної зони після вибуху офіційно закінчився лише 6 травня 1986 року і увесь час представляв собою розтягнутий по часу процес, головним завданням, на той час, було зупинити його та локалізувати. На боротьбу із небаченою до того часу загрозою, були мобілізовані та відряджені десятки тисяч військових та цивільних спеціалістів.

Дорожники України, одними із перших, за рішенням Уряду, розпочали ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС відразу після 26 квітня 1986 року. При Міншляхбуді УРСР терміново був створений штаб для координації робіт під керівництвом Міністра М. П. Шульгіна. Дорожня галузь стала працювати у режимі особливого стану.

До ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС були залучені виробничі об’єднання з будівництва, ремонту та експлуатації автомобільних доріг 21 області України, 11 будівельних трестів та 9 Упрдорів.

Понад 7,5 тис. дорожників з усієї України мужньо та самовіддано виконували покладений на них державою обов’язок.

Дезактивізація та знепилювання автомобільних доріг, якими евакуювали населення з небезпечної зони, доставляли до місця аварії необхідні матеріали, обладнання та техніку – ці роботи були розпочаті вже 27 квітня силами дорожньо – експлуатаційного управління № 622, Іванківської ШД на автомобільних дорогах: Київ – Іванків – Поліське – Словечно, Іванків – Чорнобиль, Термахівка – Чорнобиль та інших. Уже з 30 квітня у 30 – ти кілометровій зоні та на під’їздах до неї цілодобово працювали близько 70 поливально – мийних машин, відряджених майже з усіх областей України.

Відповідно до розпорядження Державної Урядової комісії, всього за 4 дні, у надзвичайно складних умовах, при високому рівні радіаційного забруднення, силами ДБУ № 39 тресту «Київдорбуд – 2» був побудований двокілометровий під’їзд до пошкодженого четвертого енергоблоку АЕС, що значно скоротило відстань для підвезення необхідних вантажів до епіцентру радіації. Керували будівництвом І. Кононенко та В. Клименко. Саме колектив цього підприємства першим взяв на себе потужний удар від невидимого ворога – радіації.

У травні 1986 року силами дорожньо – будівельних управлінь № 27, № 41 та РУМДБ (В. Хорошавцев, О. Лучковський, М. Колп, М. Коваль, А. Прохоров) був побудований шестикілометровий обхід м. Чорнобиля.

Також швидкісними темпами реконструювалися автодороги Копачі – Чорнобиль, Поліське – Янів, Дитятки – Чорнобиль. Будувалися майданчики: біля АЕС площею 5 тис.м2, у м. Чорнобиль, с. Старі Соколи та с. Дитятки, загальною площею 76 тис. км2, які призначались для перевалки вантажів. Організували та очолювали роботи Г. Деушев, І. Марусюк, М. Приступа.

Будівництво автомобільної дороги Зелений Мис – Чорнобиль , навіть по сьогоднішніх мірках, ще довго буде служити показовим прикладом злагодженості та оперативності виконання дорожніх робіт. Урядове завдання на будівництво цієї дороги було дане Міншляхбуду України 12 липня 1986 року. Протяжність автомобільної дороги І технічної категорії складала 38 км і її головне призначення – з’єднати вахтове селище енергетиків Зелений Мис із Чорнобильською АЕС. Грандіозні обсяги дорожніх робіт, реконструкція 3 малих мостів та побудова мостового переходу через р. Уж довжиною 290 м були виконані за 2 місяці. Роботи проводилися вахтовим методом.  Проектні роботи виконувались інститутами «Укрдіпродор» та трестом «Оргдорбуд» (М. Безсмертний, В. Соболевський) паралельно із будівництвом. Активну участь у будівництві автомобільної дороги брав колектив тресту «Вінницядорбуд» (В. Збаржевський, О. Пілюгін). Будівництво 290 метрового мосту через р. Уж здійснювалося підрозділами тресту «Укрдормостобуд» під керівництвом І. Наумченка, В. Іщенка та В. Коротича.

На всіх найвідповідальніших ділянках проведення будівельних робіт працювали досвідчені спеціалісти: Б.А. Первов, Р. Флейтух, М. Турянчик, В. Чертков, В. Телегін, М. Марченко, І. Довганик, Г. Гезь, О. Сокирко, В. Забашта.

Своєчасне фінансування та прийняття виконаних робіт забезпечувала Дирекція автомобільних доріг, що будуються у Київській області (І. Федоренко). Керував будівництвом штаб на чолі із головним інженером об’єднання «Укрдорбуд» Ю. Храновським.

Це далеко не повний перелік об’єктів, які були оперативно побудовані або відремонтовані у 1986 році дорожниками. У наступні роки зусилля дорожників були направлені на виконання робіт із дезактивації автомобільних доріг у зонах «відчуження», «тимчасового відселення» та «зоні жорсткого контролю». Дезактиваційні роботи – це складний, тривалий та дорогий по вартості процес видалення радіоактивних речовин із забрудненої поверхні. Тільки протягом літа та осені 1986 року на території Київської та Житомирської областей було оброблено більше 3 тис. км автомобільних доріг. В окремі дні оброблялось до 270 км доріг та вулиць у населених пунктах. З метою запобігання вітрового підйому та перенесенню дрібнодисперсних частин, у 1987 році було заасфальтовано 811, 5 км автомобільних доріг, 216 тис.км тротуарів, оброблено більше 3, 7 тис. км доріг та обочин пилезв’язуючими речовинами. Для обробки застосовувалися матеріали: сульфатно – спиртова барда (ССБ), нафтовий шлам (НШ-1), водяні розчини полівінілового спирту, латекси та інші.

Як і в перші дні трагедії, для проведення робіт по дезактивації у північні райони Київської та Житомирської областей із багатьох дорожніх господарств України були відряджені сотні одиниць дорожньо – будівельної техніки: бітумовозів, автогудронаторів, поливально – мийних  машин та інших. І за всіма цими процесами стояли живі люди…

З особливою теплотою хочеться сказати про тисячі дорожників різних спеціальностей, прізвища яких не названі у цьому матеріалі, які також очолювали, організовували  та виконували роботи у радіаційному пеклі. Щира подяка всім, для кого ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС стала справою громадського обов’язку, справою совісті та честі. Згадаємо тих, хто ціною свого життя рятував майбутнє України. Пом’янемо всіх дорожників – ліквідаторів, які протягом останніх 35 років передчасно пішли із життя заради того, щоб жили ми!

Микола Березовський, ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, президент Національної асоціації дорожників України