Після кожної резонансної ДТП ми обговорюємо водія, штрафи та нові камери. Але головне питання залишається без відповіді: хто відповідає за те, щоби трагедія не повторилася?

Водій зобов’язаний дотримуватись правил. Проте помилково вважати, що вся дорожня безпека залежить лише від нього чи поліції.

Камера може зафіксувати порушення, але не виправить небезпечне перехрестя. Поліція може зупинити порушника, але не збудує тротуар і не встановить освітлення. Урок у школі навчить дитину обережності, але не замінить безпечного переходу.

За кожним ризиком стоїть конкретна відповідальність:

• держава встановлює правила та координує систему;
• поліція забезпечує дотримання закону;
• мери та громади відповідають за безпеку вулиць;
• власники доріг усувають інженерні ризики;
• перевізники забезпечують безпеку транспорту та водіїв;
• медики та рятувальники зберігають життя після ДТП;
• страховики показують частоту та економічну ціну аварій;
• громадські організації представляють сім’ї загиблих та постраждалих.

Якщо небезпечна ділянка відома, але нічого не зроблено, це провал системи. Якщо систематичний порушник продовжує їздити, це провал системи. Якщо після чергової загибелі звучать обіцянки, але не призначено відповідальних і термінів, — це теж провал системи.

Україні необхідний єдиний державний центр, який об’єднає дані, визначить ризики, розподілить відповідальність та публічно звітуватиме про результат.

Не про кількість камер.
Не про кількість штрафів.
Не про кількість нарад.А про те, скільки життя вдалося зберегти.

Водій відповідає за свою поведінку. Кожен орган – за свою ділянку роботи. Держава — за те, щоб вся система справді повертала людину додому живою.

Михайло Берлін, засновник ГО «Інституту безпеки руху», експерт НАДУ